Мій шлях до самовбивства

Коли я пишу це повідомлення в моїй уяві виникають максимально яскраві і різноманітні фарби мого майбутнього, дивно але вони надзвичайно солодкі на смак та гармонійно поєднані, також вони змогли із яскравих кольорів створити затишну і приємну атмосферу мого майбутнього у яку дійсно хочеться потрапити. Занадто сильно ідеалізуючи його мені стає приємно на душі, вона починає танцювати і кричати як людина у момент піку задоволення від щастя, не стримуючи своїх внутрішніх емоцій які відразу в один момент вирвались на волю. Глибоко в середині моєї підсвідомості знову з’являється і укріплюється моя віра в себе та у свої сили, впевненість у своєму майбутньому. Розігралась уява настільки сильно що не слідкуючи за часом поринув на довгі та приємні години у свою фантазію забувши при цьому про все на світі, мені надзвичайно сподобалось і я був просто в захваті від цієї мандрівки. Це прекрасне відчуття яке важко з чимось порівняти, щось схоже на атмосферу яка спливає в уяві під час читання приємних книг, це ніби як поставити себе на місці головного героя переглядаючи захоплюючий фільм, це як спогади про дитинство які закарбувались міцно в пам’яті кожної людини. Мріючи та уявляючи своє майбутнє можна дійсно отримувати естетичне задоволення таке ж як і фізичне від заняттями улюбленим видом спорту. На відміну від спогадів про минуле, думки про майбутнє викликають приємне передчуття того що станеться, в особливо чутливі моменти коли ці думки зачіпають ніжні струни душевної організації на очі навертаються сльози… радості звичайно. Не можна давати їм волю, буде важко стримуватись після того як вони отримають свободу, за ними підуть інші, під час цього в голову зазвичай йдуть ніби як спеціально підібрані думки які чіпають за живе і змушують продовжувати плакати. Іноді це необхідно, після цього стає краще, відчуття полегшення і покращення, пустота в емоціях і думках, яку заповнюють або заповнює прості буденні речі, легкі думки або люди які поруч.
У житті моєму все чудово на перший погляд можна сказати зі сторони – все добре. Дійсно це правда, але все ж про деякі речі які говорять про протилежне варто згадати. Самотність…вона дійсно може приносити задоволення? Чи все-таки вона вбиває людину з середину, мучить її, катує її душу, здавлює в лещата серце давить у горлі і просто нестерпна як неглибока рана яка поступово збільшується і охоплює все тіло? Важко відповісти тому що вона дарує різні почуття, як позитивні так і негативні, напевно ідеально було б зробити гармонійне чергування її у своєму життя.
Темна і холодна кімната, лиш тільки місячне світло прокрадається крізь не щільно закриті жалюзі. Мертва тиша яка панує у цьому місці здатна просто звести з розуму будь яку нормальну і здорову людину, морально важко навіть знаходитись у такій ідеальній тиші, хоча скоріше це відсутність будь яких звуків в принципі. У такій атмосфері ця кімната простояла майже всю ніч доки різко і не очікувано у ню зайшов чоловік, увімкнувши світло він ще довго не міг звикнути до нього, потім увімкнув музику. Важку енергійну, а головне гучну саме таку яка позбавляє від усіх важких, болючих і не приємних думок, саме музика здатна згладити хоча б трохи його страждання. Кімната яка наповнилась світлом була схожа скоріше на мінімалістичний офіс великої компанії чим на затишну спальню успішного і щасливого чоловіка. Вона була охоплена білим холодним кольором який навіював жахливий холод навіть у літню спеку, відчуття у ній були схожі з тими що приходять при прогулянці світлими і довгими коридорами лікарні. Прийшовши додому не роздягаючись, не знімаючи взуття, наповнивши цю кімнату шумом і світлом він впав на коліна, закрив обличчя руками і здавалося застиг. Гучна музика не дозволяла йому чути самого себе, свої відчайдушні сльози і нестримний крик душі який виринав тихим і протяжним голосом. Так і впав він після цього на підлогу не встаючи ще декілька годин, припинились сльози, не чути було його голосу але біль все ще не покидав його. Після довгих страждань йому довелось випити снодійне з думками і щирим бажанням не проснутись більше ніколи.
Цей чоловік був найуспішнішою і найщасливішою на думку його оточення людиною. Дехто йому заздрив, більшість його поважали і розділяли з ним його щасливе життя на вершині гори успіху, він був переможцем, у величезному оточенні людей. Складалось враження що він ніколи не залишається ні на секунду один, його завжди можна було побачити з іншими, або у веселій компанії або за роботою або із сім’єю. Парадокс але він відчував себе самотнім. Це відчуття було настільки сильне що воно не відходило від нього ні на крок протягом дня, протягом життя. Людина з величезною кількість друзів, знайомих та навіть найближчої можливо навіть коханої людини була самотньою.