Крик души!!!

Привіт. Навіть не знаю з чого розпочати. Колись мені попався на очі цей сайт "Письма в будущее" і тоді по приколу відправила листа. Та не пом’ятаю чи тобі, чи собі і коли доставку поставила, теж забула.Після того не думала, що захочу ним ще скористатися.
Пишу тобі 02.01.2012 р. Це щось говоре? Та мабуть ні. Не знаю які в нас відносини зараз та 5 років тому, все було не так вже й добре. Інакше цього б листа не відправляла. Я його раніше хотіла написати, ще 10.12.2011, та не знайшла цей сайт. Як мені тоді було погано: ти спиш рядом, а я плачу. Поговорити з кимсь? Та нема з ким! Тоді я в тебе в телефоні коротко написала, що я відчувала (тільки що подивилася в телефон, видно бачив, та... результату ніякого).
Сьогодні (02.01.2012) знову трапилося це. Ти знову мені брешеш! Ти постійно мені брешеш! Мені надоїло прикидаться дурою і робити вид, що я вірю. Новий рік... невже це свято? Для мене ні!!! І не із-за того, що подарунка не було, просто ставлення твоє до мене таке немов би ...постірать, поубирать, приготовить, ще щось. А у відповіть "спасіба". Ти можеш не сказати це, а показати. Не говорити "люблю", а показати як любиш! В новорічну ніч, що ти мені по телефону говорив? Непам’ятаєш? А я пам’ятаю. Ті самі слова, що й іншим, що вітали тебе, а кінці:"...НУ ВСЕ цьом, цьом, па-па". А можливо я хотіла почути, щось особливе, наприклад, що вдячний за цей рік, що минув, за чудову доньку, ще можливо щось. Першого числа пообіцяв, що завтра я буду радоваться. Прийшло "завтра", ти знову говориш: "ЗАСПОКОЙСЯ! Завтра будеш довольна". Я думаю, що це якийсь подарунок. І ти вважаєш, що я заспокоюся, коли ти мені, щось подаруєш? Мені дуже обідно, коли залишив ммене без подарунка і не на одне свято. Та це не значить, що коли щось купиш, я буду довольна. Я за тебе заміж виходила, не заради того, щоб ти мені подарунки дарив (прекрасно розуміючи, що не завжди може це получиться).На день народження сказав, що откритку на роботі забув. Що за бред!!! А впадло було встать пораньше збігать за одним цвіточком, чи прочто приготувати кави або чаю. Можливо просто розбудити поцілунком і прочитати віршик або сказати про свої почуття. А можливо їх вже немає??? Чи не було!!! Я навіть не знаю, що й думати.
Я знову лежу на дивані плачу, а ти за компом сидиш. Я годую дитину, чому ти не можеш прибрати Сонічкині речі, якщо я не попрошу. Погодувавши сама убираю, а ти знову за компом. Навіть не сказав нічого. Та ти тільки й вмієш говорити "УСПОКОЙСЯ". Пішов в ванну купатися, Соніни штанішки одні єдині, простірнуть не можна було, просто вийняв з ванни.
Ти раніше таким не був!!! Завжди допомагав і просить не нада було. А тепер що? Чи вважаєщ, що це мій обов’язок, а ти не повинен цього робити? Мені не важко постірать. Та твоє ставлення до цього так пригнічує.
Можливо думаєш, що за бред я написала, та мені всерівно, тому що на очах сльози, а в душі море емоцій, які хочуть вирваться назовні. Будучи зараз в лісі, я б просто кричала, кричала, поки б не втратила голосу, від болі, душевної болі!!!
Незнаю чи надовго мене вистачить. Хоч завжди мріяла, щоб наша сім’я була зразковою. Та чи є ще наша сім’я???