ось і пишу...

стукають двері туалету - хтось його юзає.
на мене чекає тупий-тупий тхт про тьтю-вишивальницю.
на х воно їй нада
вообщем мені точно не нада.
просто цікаво уявити, що я забуду цей день. коли нічого не напишу про нього.
стукають двері машини, яка стоїть внизу. хтось йде на каблучах, вони стукають асфальтом і сходами.
мужчина. який стереже наш вхід у редакцію, певне, вже допалив цигарку.
небо сьогодні синє. але з переливом в сіре.
сонце помірно світить.
комарі літають.
весна закінчується. то є останні її дні. на вихідні збираюсь нічого не робити. нікого не бачити.
тільки що пообідала.
не хочеть ся працювати.
працювати просто нудно.
безсенсово і факово.
мрію про зміну роботи, нічого для цього не роблю.
але про те краще тільки згадувати, а не думати.
дивлюся фільми - дома, читаю - все там, де було
ну от .
на столі дві чашки - одна з залишками травяного чаю, друга - імбирного. одна та, що подарував Мирослав, друга - метформін. обидві білі.
також на столі - брошурка від посольства американського, лист тьоті з Зеленого, папери, монітор, чашка з ручками (дві ручки), диктофон (не мій), монітор, дві колонки.
а, ще скрепки.
ніби всьо
прям переді мною відбиток підбитої комарихи.