Це ппц

Ніка

Візьмемо червень і липень 2017 року.
Червень.
Ми спілкувались постійно. Дуже часто бачились і гуляли. В нас було спільне дещо - "Моя кофейня".
Липень
На початку липня нас двох в грі забанили. А отже, пропав один із спільних інтересів. Почалась сильна жара. Не хотілось виходити з дому часто. Коли я їй писала, що нам треба зустрітись, вона була постійно зайнята. Далі її День народження. Далі я ще разок чи два писала. І все. Потім вона вже почала писати. Іноді писала, що їй скушно. Але чомусь постійно це було в ті моменти, коли я не мала як піти гуляти. Наприклад, коли я вже лягла спати. Або коли погано себе почувала. Або коли погода була фігова і відбивала всі бажання виходити з хати або взагалі встати з ліжка. Навіть раз, коли я була в Кельменцях.
Ми зустрічались кілька разів. Але не на довго. Ну може разів 5. За три тижні.
29 липня між нами відбувся такий діалог:
Н.: -Го бухати
Я: - Я ось кавою бухаю зараз
-ахаха
От бачиш, я завжди тобі пишу го гуляти, чи в шутку бухати. А ти морозишся. Про що з тобою ще говорити?
-Та як бухати? Того і морожусь
- Читай вище. В ШУТКУ
-Та я звідки знала ж
-Ну да. Ти ж ніколи нічого не знаєш. Я просто не хочу з тобою спілкуватись. Не пиши мені і все. Мені це надоїло. Одне й теж саме... А ти всеодно не поймеш і будеш мені казати яка ти тупа.
- Так блін вічно складається так що я тебе не розумію. Я нз чо так. Така в нас якась специфічна дружба
-Ну тай на цьому вона закінчується
-Так можна підтримувати спілкування. Не аж остаточно
-Я не хочу. Без обід, але мені ні спілкування не потрібне від тебе, ні дружба.Залишимось ровесниками і все.

Зараз я не можу передати словами, як мені в той момент було боляче. Відбувалось це вже близько до 23:00. Зараз вже опів на другу наступного дня. А отже, пройшло вже 2 з половиною години. В мене досі від сліз печуть очі. Я старалась не думати про це все. Але я так не можу. І не змогла її нічого відписати. Адже це не перша така ситуація. І мені не сильно хотілось знову принижуватись, вибачатися, опавдовуватись, шукати чогось.. Ні. Не змогла. Все пішло коту під хвіст. Вона так легко змогла відмовитись від мене. Так. Нас уже важко було назвати найкращими подругами. Але підтримувати спілкування, як просто подруги, ми ж могли. Так ні ж! Вона НЕ ХОЧЕ. Може, колись ми почнемо все знову. Але...
Коли ми згадаємо цю ситуацію, хто буде винен? Звичайно, я! Я ж їй нічого не відписала. Не перепрошувала. А отже, я винна. А якби я й писала, то вона би прикопувалась до кожного слова. Все одно я була б винною. На жаль. Виходить так, що в цій "дружбі" вона була такою розумною і святою. А я тупою. Та і ою. Вона не раз мені натякала, що я такою є. І це, чесно, було дуже неприємно чути від такої людини. Вона не вірила у мої слова. Вона завжди думала, що я чогось недоговорюю. Тому вважала, що я сплю з усіма, просто не кажу їй. І ще багато таких речей. Про це тут можна довго писати. Але поки що досить.
Подумати про її сторону. Я скільки терпіла. І її упрьоків. І того, що вона в першу чергу обирала Стаса, Настю. А потім мене. І всі її обговорення, що я неправильно живу....... Багато чого. Якщо так позгадувати.
Ох
Мені зараз дуже важко. Таке відчуття, що я втратила єдину мою опору. І як рухатись далі?
Звичайно, у мене є мама. Так. Але якщо говорити про моїх ровесників... Саме тому я зараз ще більше хочу в ліцей.

Це були сім років дружби. СІМ РОКІВ ДРУЖБИ.