Ще трохи

Яка ж я була вчора щаслива...

Вчора, 9 серпня, я прошла 8 км з личаківської, ти пам'ятаєш. Яке це щастя. Яка я жива була. Рада. Мені більше нічого і нікого не треба було. Тільки довга дорога, музика в вухах і все.

Сьогодні, 10 серпня, в нас були гості б. Надя з Іспанії, т. Оксана, д. Руслан і Роман. Нда.. Думаю, ти пам'ятаєш ці відчуття і суєту в хаті, поки ми їх дочекались. Вони безпардонні. Невиховані.

Баба, наша, знов стала в ту її позицію, як при кожних родича, які до нас в гості приходять: Руслан то, Руслан сьо. А чого так? Ааа, то таак, а я думала таак... і тд. Ти знаєш. Оце бісіння своє показує, як і день перед тим, коли ми узгоджувати їжу на стіл. Сука, як можна такі класні моменти, як в очікуванні гостей, приємний клопіт і суєта готовки, все спільно, обдумано, без нервів... Як можна це спортити і перетворити на найгірші моменти, які ти хочеш, щоб швидше закінчились. Ну і моменти під час того як гості є, оце бажання баби показати тата і інколи мене(чи ше когось з сім'ї) тупим, тим, що не знає що і як робити. Сука, вона навіть сьогодні переживала безпардонно гостей з отим її: а шо то там? аааа, то тооо. а я думала тоо

Блять, не зручно. Стидно. Жахливо. Мені перед гостями

Але за гостей мені тоже стидно, не зручно, жахливо. Добре що вони не моя сім'я. А просто родина, з якою я бачу б раз на пару років

Шо па чьом в тебе?

Яке класне сонце світить мені в лице. Без гону


Я вже привыкла, що цей рік в мене почався вже з червня, а не почнеться з вересня. Не терпеливо чекаю кінець цього inferno.

Походу я скоро перейду на крапки в кінці речення. Я вже їх починаю писати.

ехх, похер

А да, ще сьогодні дзвонила т. Орися, яка має свої бзіхи, Люба вагітна


Ще трохи.
Держись там.
Бо ше стільки всього маєш зробити.