Письмо в майбутнє

Знайшла свій лист собі, який написала ще в березні минулого року і тепер хочу порівняти, що здійснилось, а що ні. Сьогодні 1 липня 2022 року, в країні війна вже 4 місяці... Як я писала в минулому листі, що зараз мені та курсова і заліки дійсно здаються дрібницею, адже ще більше розумієш, що ніяке навчання не стає в порівняння з людським життям. 24 лютого росія пішла з війною на Україну, а в цьому їм також допомогає Білорусь, територією. Тому моя мрія про відвідування цієї країни ще відкладається на невідомий термін. Доречі, закордонний паспорт я таки зробила, тому просто залишається чекати вирішення інших проблем. Тим літом ми все таки поїхали в чудове місце і провели там незабутній тиждень, в цьому році також планувалася схожа поїздка, але все відкладається. А воно і не страшно, зараз розумієш, що будь-яке місто країни чудове. А ще я знайшла роботу, про яку навіть і мріяти не могла. Ніколи не думала, що повернуся в рідну "Скелю", і не просто в гості, а на офіційну роботу. Моєму щастю немає меж)) а так як в мене є робота, то мрія про татуювання стає на крок ближче.
І все таки я кинула навчання, це все вийшло спонтанно, я збиралась йти на 3 курс, вже заново заселилась в гуртожиток, а через пару днів я знов приїхала в університет, але вже щоб забрати документи)) ще одна мрія ✅. Я літом мала йти на кондитерські курси, щоб досягти ще однієї своєї цілі - стати кондитером, але кляті москалі вирішили мене від цього врятувати 🙄. Ну нічого, Україна не здається, ще трошки і ми будемо жити ще краще чим було. Україні допомагають багато людей, як на фронті, так і за кордоном. Наші люди неймовірно сильно об'єдналися проти зла, і скоро ми його виженемо з нашої землі. Я впевнена, що коли буду читати цей лист через пару років, я буду згадувати це все і не вірити тому, скільки всього пройшли українці, заради своєї волі, свого життя і своєї країни.
На моїй роботі (музей 2 світової війни) велика кількість експонатів, які пов'язані з війною, і раніше для мене це були речі, які в минулому, вони вже нікому не заподіять зла, але зараз я дивлюсь на деякі міни, або снаряди і розумію, що зараз, в інших містах точно такими самими речами вбивають мирних людей і це не може не викликати сумних емоції. Бачила багато військових, які допомагали музею, і вже 2 чи 3 тижня вони на передовій, і не знаю, живі вони чи ні... Я сподіваюсь що з ними все добре, і вони повернуться сюди цілі та здорові. Скоро все буде добре, життя вже потихеньку повертається до того, яке воно було до війни, але все ж іноді сирена нагадує, про все, що відбувається довкола.
Коли я прочитаю цей лист, я хочу щоб на той момент вже все було добре і у нас, і в країні. Ми будемо жити та квітнути, як ніколи раніше. Щоб здійснювалися всі наші мрії, щоб українці не знали горя, а маленькі діти не знали, що таке вибухи🙏
Я повернусь сюди через два роки, сподіваюсь нареченою або вже дружиною, з великим асортиментом власних десертів, з патріотичним татуюванням і зі здійсненими мріями.
Слава Україні!